Philosophy-science
Поняття науки
Наукове дослідження зосереджується на чотирьох основних цілях:
- опис світу (наприклад, класифікації таксономії);
- пояснення світу (наприклад, еволюція видів);
- передбачення того, що відбудеться у світі (наприклад, прогнозування погоди);
- втручання у конкретні процеси або системи (наприклад, використання сонячної енергії, удосконалення ліків).
Наукові галузі поділяються на
- природничі науки (вивчення природних явищ)
- соціальні науки (вивчення поведінки людини та суспільства).
У понятті наука можна виділити три аспекти
- Наука як діяльність. Наука - це діяльність, спрямована на отримання людиною об'єктивних знань про природу, суспільство і про саму себе. В основі такої діяльності лежать загальні способи пізнання, які базуються на поєднанні досвіду (логічного міркування) із практичною перевіркою. Результатом науково-дослідницької діяльності є пояснення та розуміння, на основі яких людина може діяти доцільно та відповідно до власних потреб та інтересів.
- Наука як об'єктивне знання. Наука - система об'єктивних, логічно несуперечливих, підтверджених даними чуттєвого досвіду знань, які дозволяють прогнозувати хід явищ і процесів у світі.
- Наука як соціальний інститут. Наука є сукупністю, по-перше, усіх осіб, які професійно займаються науковою діяльністю, і, по-друге, установ та організацій, які здійснюють і забезпечують наукові дослідження, зберігання і розповсюдження наукових знань, а також підготовку науковців-спеціалістів.
Основні характеристики науки:
- Об'єктивність. Факти дійсності, якими вони є самі по собі, не залежать від волі та свідомості людини. Об'єктивність наукового дослідження означає відсутність власних упереджень, переконань, побажань, цінностей та уподобань.
- Перевірність. Наукові знання базуються на підтверджуваних доказах (конкретних фактичних спостереженнях), щоб інші спостерігачі могли спостерігати, зважувати або вимірювати ті самі явища та перевіряти спостереження на точність.
- Етичний нейтралітет. Наука с стично нейтральною. Її мстою с розширення існуючих знань про світ та отримання принципово ногвого знання. Проте використання цих ці знань визначається суспільними цінностями. Етичний нейтралітет не означає, що вчений не повинен мати цінності, а те, що він не повинен дозволяти своїм власним цінностям впливити па проведення досліджень.
- Систематичність. Наукове дослідження має певну послідовну процедуру, організований план дослідження для збору та аналізу фактів про досліджувану проблему. Як правило, цей план включає декілька наукових етапів формулювання гіпотези, збір фактів, аналіз фактів (класифікація, кодування та підведення до таблиць) та наукове узагальнення та прогнозування.
- Надійність. Наукове знання повинні відтворюватися за встановлених обставин не один раз, а неодноразово. Воно може бути відтворене за обставин, зазначених де завгодно та в будь-який час.
- Точність. Точність вимагає точного обчислення або вимірювання.
- Конкретність. Вона пов'язана із процедурою вимірювання за певних умов місця і часу. Вона означає істинниість висловлювання або опис речей такими, як вони є, без необгрунтованих висновків.
- Абстрактність. Наука існує та розвивається у площині абстракції, формулюючи загальні принципи, теорії, закономірності та закони. Абстрактні теоретичні системи науки дозволяють оволодівати і керувати різними процесами природи.
- Передбачуваність. Завданням науки є не просто опис явищ, що вивчаються, а й їх пояснення та передбачення. Для соціальних наук характерно, що вони мають набагато нижчу передбачуваність порівняно із природничими.
Гносеологія (від грец. γνώσις — «пізнання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.
Схола́стика (лат. Scholactica, від лат. schola — школа) — панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод, сконцентрований навколо університетів, що був синтезом християнського (католицького) богослов'я та логіки Арістотеля.
Теоло́гія, Богосло́в'я, богослі́в'я (лат. Theologia від грец. Θεολογίά із Θεός «Бог» і -λογίά «наука» зі λόγος «слово»[1]) — вчення, предметом пізнання якого є Бог і все, що з ним пов'язано
Метафі́зика (грец. Τά μετά τά φυσικά — «те, що понад фізикою», лат. metaphysica) — галузь філософії, розглядає буття як буття, досліджує граничні й надчуттєві принципи, причини та засади буття.
Онтоло́гія (лат. ontologia від дав.-гр. ών, род. в. грец. όντος — суще, те, що існує і грец. λόγος — учення, наука) — вчення про буття; розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії.
Ф. Бекон розділив знання на історію, поезію та філософію.
О. Конт поділили історію розвитку знань людства на три етапи, які поступово досягаються різними науками і які складають енциклопедичний ряд.
У О. Конта це три стадії інтенлектуальної еволюції людства:
- теологічна, на якій причини природних явищ і процесів пояснюються дією надприродних сил;
- метафізична надприродні фактори у поясненні природи замінюються на сутності та причини;
- позитивна, або наукова - виникає тоді, коли формується наука про суспільство.
Концепція розвитку науки була викладена й Ф. Енгельсом:
- нерозгалужена антична наука, а також частково наука доби Середньовіччя;
- диференціація наук у XV - XVIII ст. (аналітичне розмежування наук на різні галузі);
- початок інтеграції наук у XIX ст. (синтетичне відродження єдиної системи знань за допомогою об'єднання наук, які до цього були розділені).
Особливості наукового пізнання.
Наука - це пошук та застосування знань та розуміння природного та соціального світу за систематичною методологією, заснованою на доказах.
Об’єктивне спостереження: Вимірювання та дані (можливо, хоча й не обов'язково з використанням математики як інструменту)
Докази - встановлення за допомогою логічної процедури істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких вже доведено. Структура доказів: теза, аргумент і форма (демонстрація).
Експеримент та / або спостереженняяк еталони для перевірки гіпотез. Вчені проводять спостереження за природними явищами, а потім за допомогою експериментів намагаються імітувати природні явища в контрольованих умовах. На основі спостережень вчений може створити модель, а потім спробувати описати або зобразити явище з точки зору математичного або логічного подання.Далі збираються необхідні емпіричні докази, щоб сформувати гіпотезу для пояснення явища.
Індукція: міркування щодо встановлення загальних правил або висновків, зроблених на основі фактів чи прикладів.
Повторення Саме через повторення кроків дослідження (в першу чергу, емпіричної перевірки через вимірювання, спостереження та експеримент) можливо досягти високого ступеня достовірності/істинності знання.
Критичний аналіз. Будь-яке наукове твердження має піддаватися критичному аналізу, незважаючи на авторитетність джерела його походження.
Перевірка та тестування: критичний підхід до перевірки, експертна оцінка та тестування даних дослідження.
