Iot-problems

Проблеми технологій Інтернету речей (Internet of things, IoT).

 і  

Інтернет речей (англ. Internet of Things, IoT) – це мережа, що складається із взаємозв’язаних фізичних об’єктів або пристроїв, які мають вбудовані сенсори, а також програмне забезпечення, що дає змогу здійснювати передавання і обмін даними між фізичним світом і комп’ютерними системами за допомогою використання стандартних протоколів зв’язку. Крім сенсорів, мережа може мати виконавчі пристрої, вбудовані у фізичні об’єкти і пов’язані між собою через дротові й без дротові мережі. Ці взаємопов’язані об’єкти мають можливість зчитування та приведення в дію функції програмування та ідентифікації, а також дають змогу обійтись без участі людини за рахунок використання інтелектуальних інтерфейсів.

Інтернет речей передбачає підключення до глобальної комп’ютерної мережі побутових предметів за допомогою вбудованих модулів зв’язку, завдяки чому вони отримують можливість взаємодіяти один з одним, із зовнішнім середовищем, обмінюватися даними і здійснювати операції без участі людини. Сенсори консолідують дані в режимі реального часу і мають можливість прямої інтеграції і з баз даних і сховищами даних та ERP-системами тощо.

Всі ці впроваджені нововведення додають серйозних проблем, що пов'язані з інформаційною безпекою.

Безпека IoT стала одним з найважливіших аспектів нових технологій. Можливо здасться, що не існує ризику для даних, що передаються і зберігаються такими системами, вони не є вразливими, але реальність така, що IoT пристрої, які не мають належного захисту, піддаються атакам, які вже інфіковані шкідливим кодом для створення ботнету.

Основні уразливості

Порушення конфіденційності традиційних мереж зв'язку (повтори, підслуховування, спотворення інформації і т. д.).

Велику загрозу несе керування пристроїв за допомогою міжмашинної взаємодії. Жодну написану людиною програму не можна вважати стовідсотково точною; для неї пишуться різні патчі для виправлення помилок. Така ж доля чекає датчики в інтернет-пристроях. Із посиленням ролі даних пристроїв в житті людей буде збільшуватися загроза безпеці всіх даних, навіть найнезначніших на перший погляд. Необхідно оцінювати будь-який витік інформації, так як резюмування її складових може представляти небезпеку для життя як фізичних, так і юридичних осіб (найбільших компаній).

У такому разі ще виявляється важливим захищати критично важливу інфраструктуру, таку як мережа електропередачі. Необхідно підготувати базу для несподіваного аварійного випадку, а також вибрати правильне співвідношення для відкритості та вбудованої надмірності.

Одним з найбільш небезпечних напрямків атаки, на які варто звернути увагу, є DDoS-атака. Їх мета представляє з себе захоплення системних ресурсів і утруднення доступу до них інших користувачів. Так 21 жовтня 2016 року в США була здійснена серія DDoS-атак, яка призвела до глобального порушення інтернет-трафіку. Оскільки вона була спрямована на систему доменних імен (DNS), яка отримує інформацію про домени, повсякденні активності, такі як соціальні мережі або онлайн покупки, стали недоступні на деякий час. Основні інформаційні потоки зловмисників були спрямовані на сервери компанії Dyn, яка є головним постачальником DNS-послуг для таких найбільших компаній, як Twitter, Pinterest, Reddit, GitHub, Etsy, Tumblr, Spotify, PayPal і Verizon. Здійснення таких атак стало можливим завдяки підключенню до незахищених цифрових пристроїв: Маршрутизаторів і камер відеоспостереження. Хоч вони і не є потужними комп'ютерами, але здатні генерувати величезні обсяги паразитичної інформації для серверів, особливо при одночасному підключенні.[5]

У січні 2014 року в журналі Forbes кібержурналіст Джозеф Стейнберг (англ. Joseph Steinberg) опублікував список пов'язаних із Інтернетом приладів, які «шпигують» за нами буквально в наших будинках. До них належать телевізори, кухонна техніка, камери. Дуже ненадійна комп'ютерна система автомобілів, яка контролює гальма, двигун, замки, капот, вентиляцію і приладову панель; ці частини системи найбільш уразливі для зловмисників під час спроби отримання доступу до бортової мережі. Також атака може бути проведена віддалено по Інтернету.

Хакерами була продемонстрована можливість дистанційного керування електрокардіостимуляторами. Пізніше вони навчилися отримувати доступ до інсулінових помп й імплантованих кардіо-дефібриляторам.

Компанія Hewlett Packard провела масштабне дослідження в 2015 році, в якому повідомляється, що 70 % пристроїв IoT мають вразливості своїх паролів, існують проблеми з шифруванням даних та з дозволами для доступу, і 50 % додатків для мобільних пристроїв не обмінюються даними.

Лабораторія Касперського — компанія, що спеціалізується на виробництві програмного забезпечення для захисту інформації, провела випробування на об'єктах, підключених до IoT, і виявила, що відеоняні можуть бути зламані для перехоплення відео та кавомашини, які передають інформацію в незашифрованому вигляді, можуть зберігати пароль мережі Wi-Fi, до якої були приєднані.

Концепція Інтернету речей

Головна ідея полягає в тому, щоб поєднати фізичний та віртуальний світ за допомогою машин.

Деякі автором терміна називають британського інженера Кевіна Ештона, який запропонував своє трактування концепції у 1999 році та назву "Інтернет для речей" (Internet for Things). Він вважав, що інтернет можна з'єднати з фізичним світом за допомогою великої кількості датчиків, включаючи мітки RFID (Radio Frequency IDentification) — надтонкі мікросхеми з низьким енергоспоживанням, які обмінюються між собою бездротовими даними. Кевін Ештон закликав створити комп'ютери, здатні автоматично збирати всю доступну інформацію про фізичні об'єкти. За його словами, ці дані допоможуть людям краще стежити за станом речей, а також скоротити витрати та кількість відходів.

Інтернет речей може змінити світ так само, як це зробив Інтернет. Можливо, навіть більше", — заявив інженер.

Засоби ідентифікації

IoT об'єднує мільярди пристроїв, тому їхня працездатність багато в чому залежить від того, наскільки добре машини розпізнають одне одного та наскільки їх розпізнають сервери та маршрутизатори всередині мережі, а також зовнішні хмарні системи управління. Зашифрований канал автентифікації необхідний, щоб кожен об'єкт отримав власний унікальний знак і міг підтвердити свою справжність. Заради безпеки системи повинні приймати дані та виділяти виробничі ресурси пристроям Інтернету речей тільки після авторизації останніх, адже це захищає від зламу та так званого спуфінгу — підміни даних.

Як пише журнал Control Engineering, для ідентифікації в Інтернеті речей використовують RFID-мітки, штрих-коди та "розумні" датчики. Для створення простої RFID-системи достатньо мітки з мікрочипом та пристрої-зчитувача. Технологія радіочастотної ідентифікації зараз розвивається у двох напрямках: активні RFID-системи з розширеним спектром передачі та управління RFID-додатками. Експерти виділяють великі можливості розвитку додатків ідентифікації в IoT. Наприклад, RFID-мітки можна підключити до бездротової сенсорної мережі (WSN) для швидкого пошуку та розпізнавання об'єктів, а також стеження за ними в режимі реального часу.

У деяких промислових системах вже розгорнуті сервіси, де кожному пристрою надають універсальний унікальний ідентифікатор (UUID), який є 128-бітовим номером. Він містить мережеву адресу системи, що згенерувала UUID, мітку із зазначенням часу та випадково створений компонент, перших двох достатньо для гарантії унікальності, а випадковий елемент є додатковим захистом. Імовірність дублювання ідентифікатора можлива, але практично дорівнює нулю. Завдяки UUID потрібну річ можна легко знайти і не переплутати з іншими, тому ця технологія важлива для роботи IoT.

Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Digital Communications and Networks, поки не існує загальної схеми ідентифікації для IoT, тому такі стандарти ще розроблять державні органи. Поки відсутність єдиного механізму ідентифікації ускладнює взаємодію між різними складовими Інтернету речей. Втім, деякі міжнародні організації надають свої стандарти та рішення для забезпечення безпеки IoT, наприклад Open Connectivity Foundation (OCF), FIWARE, oneM2M. Тут же став у нагоді і глобальний інтернет-протокол IPv6, що забезпечує унікальні IP-адреси машин.