Iot-problems

Проблеми технологій Інтернету речей (Internet of things, IoT).

Концепція Інтернету речей

Інтернетречейпередбачаєпідключеннядоглобальноїкомп’ютерноїмережіпобутовихпредметівзадопомогоювбудованихмодулівзв’язку, завдякичомувониотримуютьможливістьвзаємодіятиодинзодним, іззовнішнімсередовищем, обмінюватисяданимиіздійснюватиопераціїбезучастілюдини. Сенсориконсолідуютьданіврежиміреальногочасуімаютьможливістьпрямоїінтеграціїізбазданихісховищамиданихта ERP-системамитощо. Вивченоможливістьпідключеннясенсорівдомережізв’язку, зокремабездротовимметодом. Вибірстандартівінтернет-з’єднаньзалежитьвіддекількохфакторів, такихякнаявнаінфраструктура, досвідІТ-командизроботиіззазначенимистандартамиіпристроямитощо.

Головна ідея полягає в тому, щоб поєднати фізичний та віртуальний світ за допомогою машин.

Деякі автором терміна називають британського інженера Кевіна Ештона, який запропонував своє трактування концепції у 1999 році та назву "Інтернет для речей" (Internet for Things). Він вважав, що інтернет можна з'єднати з фізичним світом за допомогою великої кількості датчиків, включаючи мітки RFID (Radio Frequency IDentification) — надтонкі мікросхеми з низьким енергоспоживанням, які обмінюються між собою бездротовими даними. Кевін Ештон закликав створити комп'ютери, здатні автоматично збирати всю доступну інформацію про фізичні об'єкти. За його словами, ці дані допоможуть людям краще стежити за станом речей, а також скоротити витрати та кількість відходів.

Інтернет речей може змінити світ так само, як це зробив Інтернет. Можливо, навіть більше", — заявив інженер.

Засоби ідентифікації

IoT об'єднує мільярди пристроїв, тому їхня працездатність багато в чому залежить від того, наскільки добре машини розпізнають одне одного та наскільки їх розпізнають сервери та маршрутизатори всередині мережі, а також зовнішні хмарні системи управління. Зашифрований канал автентифікації необхідний, щоб кожен об'єкт отримав власний унікальний знак і міг підтвердити свою справжність. Заради безпеки системи повинні приймати дані та виділяти виробничі ресурси пристроям Інтернету речей тільки після авторизації останніх, адже це захищає від зламу та так званого спуфінгу — підміни даних.

Як пише журнал Control Engineering, для ідентифікації в Інтернеті речей використовують RFID-мітки, штрих-коди та "розумні" датчики. Для створення простої RFID-системи достатньо мітки з мікрочипом та пристрої-зчитувача. Технологія радіочастотної ідентифікації зараз розвивається у двох напрямках: активні RFID-системи з розширеним спектром передачі та управління RFID-додатками. Експерти виділяють великі можливості розвитку додатків ідентифікації в IoT. Наприклад, RFID-мітки можна підключити до бездротової сенсорної мережі (WSN) для швидкого пошуку та розпізнавання об'єктів, а також стеження за ними в режимі реального часу.

У деяких промислових системах вже розгорнуті сервіси, де кожному пристрою надають універсальний унікальний ідентифікатор (UUID), який є 128-бітовим номером. Він містить мережеву адресу системи, що згенерувала UUID, мітку із зазначенням часу та випадково створений компонент, перших двох достатньо для гарантії унікальності, а випадковий елемент є додатковим захистом. Імовірність дублювання ідентифікатора можлива, але практично дорівнює нулю. Завдяки UUID потрібну річ можна легко знайти і не переплутати з іншими, тому ця технологія важлива для роботи IoT.

Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Digital Communications and Networks, поки не існує загальної схеми ідентифікації для IoT, тому такі стандарти ще розроблять державні органи. Поки відсутність єдиного механізму ідентифікації ускладнює взаємодію між різними складовими Інтернету речей. Втім, деякі міжнародні організації надають свої стандарти та рішення для забезпечення безпеки IoT, наприклад Open Connectivity Foundation (OCF), FIWARE, oneM2M. Тут же став у нагоді і глобальний інтернет-протокол IPv6, що забезпечує унікальні IP-адреси машин.